3 квітня 2026 року відбулась нарада під головуванням Міністра економіки, довкілля та сільського господарства Олексія Соболєва, присвячена стану водної галузі та перспективам її реформування. Дискусія об’єднала урядовців, науковців, парламентарів і громадськість навколо ключового питання: як трансформувати водну політику України в умовах війни, кліматичних змін і євроінтеграції.
Стара інфраструктура, нові виклики
Україна успадкувала водогосподарську інфраструктуру радянської доби, спроектовану під іншу економіку, інший клімат, інші норми споживання. Понад 80% систем були фізично зношені. Але до хронічних проблем додались нові — воєнні.
Як зазначив міністр Соболєв, Росія систематично атакує об’єкти водного господарства, і інтенсивність ударів зростає. Наслідки — не лише фізичні руйнування, а й забруднення водойм. Один із останніх наочних прикладів — забруднення річки Дністер.
Про масштаб проблеми свідчить і такий факт. В Держводагентстві працює три лабораторії, акредитовані за міжнародними стандартами. Але попри чотири роки повномасштабної війни, в Україні досі немає затвердженого переліку специфічних забруднюючих речовин воєнного походження.
Що робить Мінекономіки
Заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Ірина Овчаренко окреслила три виміри, в яких формується сучасна водна політика: воєнний, національний та євроінтеграційний.
Моніторинг. Цього року вперше за багато років відновлено програму моніторингу підземних вод — спостереження проводитимуться у 80 точках. До початку 1990-х років у складі Мінгеології (Держкомгеології) була потужна мережа з 8 тисяч спостережних свердловин. Це важливо: підземні води стали критичним резервом водопостачання після руйнування Каховської греблі, коли на Херсонщині та Миколаївщині масово бурили свердловини — часто в аварійному режимі, без належного контролю якості.
Законодавство. Торік підписано закон закон про операторів гідротехнічних споруд і каналів (№4795-ІХ). Він дозволяє в спрощеному порядку списувати та виводити з експлуатації застарілі меліоративні системи, які вже не використовуються, але продовжують відводити воду з боліт. Це відкриває шлях до відновлення торфовищ — процесу, який у Польщі та Чехії вже активно реалізується відповідно до директив ЄС: старі канали перекриваються дерев’яними або глиняними заглушками, і болото поступово відроджується.
Також закон переводить меліорацію від бюджетної моделі утримання до сервісної: замість старих державних структур створюються державні некомерційні підприємства-оператори, здатні залучати інвестиції для модернізації. Паралельно готується законопроект про відновлення вільної течії річок та впровадження екологічного стоку.
Басейновий принцип. Управління водними ресурсами за басейновим принципом — вимога Водної рамкової директиви ЄС — в Україні поки існує переважно «на папері». Басейнові ради створені, плани управління річковими басейнами затверджені, але їх виконання мізерне: у 2025 році заходи розпочались лише на шести об’єктах із включених у плани.
Інституційна спроможність. Окремо варто згадати цифру, яка промовисто характеризує стан справ: формуванням водної політики щодо поверхневих, підземних і морських вод у міністерстві займаються фактично три людини. Заплановано створення додаткового відділу з імплементації норм права ЄС у водному секторі.
Євроінтеграційний контекст
Водна реформа — це не лише внутрішнє завдання. Виконання вимог Водної рамкової директиви ЄС є одним із бенчмарків на шляху до членства, і Єврокомісія щороку оцінюватиме прогрес. За словами багатьох учасників наради, вже у звіті за 2026 рік Україна може отримати суттєві зауваження.
Серед конкретних завдань — впровадження інтегрованого цифрового водного кадастру, розбудова системи моніторингу за європейськими стандартами та реальне (а не декларативне) виконання планів управління річковими басейнами.